Фінальний епізод (війни, що триває 400 років)

Широка війна, наче гігантська анаконда, наближається повільно й безшумно. Пастор-євангеліст, військовий капелан і багатодітний батько Григорій Мотуз як ніхто гостро відчуває її нудотний подих. Мало хто вірить, що Росія наважиться напасти. Проте їхні ілюзії розлітаються тієї ж миті, коли перші російські снаряди і міни вбивають перших людей і за лічені дні місто Марії перетворюється на цвинтар.

Російські війська оточують Маріуполь, тож пастор евакуює родину, родини прихожан і військових, дитячий притулок. Його волонтерський капеланський батальйон працює в «сірих» зонах по всій лінії фронту, а сини воюють і рятують людей пліч-о-пліч із батьком.

В одній із експедицій Григорій, осліплений вибухом, потрапляє в полон. Прикутий до підлоги у «столипінському» вагоні, він пригадує власне життя: дитинство, службу в радянській армії, боротьбу з наркомафією за безпритульних підлітків, пошук свого коріння і правди у мареві російської пропаганди…

Насправді ця війна - між Світлом і Темрявою, між цивілізацією життя і цивілізацією смерті - триває значно довше, ніж 400 років. І настав час для фінального епізоду.

Чому варто прочитати?

• «Українські музи не мовчать, коли говорять гармати», а досвід проживання війни вже активно осмислюється митцями у літературній формі - дана книжка ще один чудовий доказ цьому. У ній автор на основі переживань та досвідів її учасників і свідків конструює певні універсальні для всіх нас образи й висловлює спільні думки. У підсумку читачі отримують глибокий багатошаровий текст, який ніби говорить до них різними голосами, але хоче сказати головне: «Війна - жах, але ми всі вийдемо з неї новими людьми».