Відгуки Я - легенда

«Я — легенда» Річарда Метісона починається з тиші, від якої аж моторошно. Роберт Невілл, схоже, єдина жива людина в усьому місті. Удень він лагодить дім, шукає припаси, дослухається до власних думок. А вночі це барикади, зброя й боротьба за те, щоб просто дожити до ранку, поки за стінами хазяйнують ті, що колись були людьми.

Так, формально це книжка про вампірів, але звести її до цього було б великою помилкою. Насправді вона про самотність, від якої лізеш на стіну, і про те, що відбувається з психікою людини, коли вона роками сама проти цілого світу. Невілл п'є, зривається, говорить сам із собою, намагається раціонально, по-науковому зрозуміти, що ж сталося з усіма. І ця спроба мислити тверезо посеред кошмару чіпляє навіть більше за самі нічні напади.

Окрема сила книжки в тому, як тонко тут проведена межа між людиною й монстром. Під кінець уже й не знаєш, на чиєму ти боці, і саме на цьому будується фінал, який перевертає геть усе з ніг на голову. Я чесно перечитав останні сторінки двічі, щоб переконатися, що правильно все зрозумів. Оце поворот так поворот, сама назва раптом починає звучати зовсім інакше.

Метісон написав це ще в п'ятдесятих, а без перебільшення це фундамент усієї сучасної постапокаліптики, звідси потім виросло півжанру, від зомбі-горору до похмурих історій про останню людину на Землі. Якщо любите розумний горор, що чіпляє не лише страшним, а й думками, цю книгу варто прочитати. Коротка, а б'є надовго.