Дві епохи, дві катастрофи, і неможливо відірватися
Вероніка
29 квітня 2026 16:04
Не часто буває, щоб наукова фантастика вибивала сльозу, але «Книга Судного дня» Конні Вілліс саме така.
Сюжет іде у двох часах. У майбутньому винайшли подорожі в часі, і студентку Ківрін відправляють у середньовічну Англію вивчати XIV століття. Через помилку вона потрапляє просто в епіцентр епідемії чуми. А паралельно в майбутньому розгортається своя криза, і вже сучасним героям доводиться боротися за виживання. І ти метаєшся між двома лініями, переживаючи за всіх одразу.
Зізнаюся, перші сторінок сто читала повільно, бо Вілліс довго розгойдується. Думала навіть, чи не закинути. А потім воно вистрілило так, що я не спала до другої ночі. Особливо середньовічна лінія: ти ж заздалегідь приблизно здогадуєшся, що там буде, і від того ще страшніше за Ківрін.
Книга, до речі, взяла і «Г'юго», і «Неб'юлу», обидві головні премії фантастики, і це не випадково. Тут і трилер, і історія, і дуже людські питання про те, як ми тримаємося, коли все валиться. Як залишаємося людьми, коли довкола паніка й смерть. І окремо зачепило, наскільки книжка про чуму раптом стала близькою після всього, що ми пережили з пандемією.
Це точно для дорослого читача, і точно не на один вечір, томисько чимале. Але якщо любите розумну фантастику з історичним тлом і не боїтеся емоційно вкладатися в героїв, то це одна з найсильніших книжок, що я читала за останній час. Тим, хто шукає, що почитати схоже на серйозну фантастику з душею, раджу від щирого серця. Тільки приготуйтеся, що відпускати її буде шкода.
